Воєнний бум безпілотних систем в Україні перетворив колись зародкову індустрію дронів на критичну опору національної оборони. Під тиском повномасштабної війни Україна пройшла шлях від кількох виробників до сотень компаній, що щороку випускають мільйони різних типів дронів. Це стрімке зростання, підживлене імпровізованими рішеннями, волонтерськими зусиллями та спрощеними процедурами закупівель, дало українським силам безпілотний флот майже безпрецедентного у світі масштабу. Втім, цей успіх спирається на складні ланцюги постачання, які залишаються вразливими: історично ключові компоненти для українських дронів постачалися з Китаю, що створило стратегічну залежність, оголену нещодавніми експортними обмеженнями Пекіна. Водночас курс України на локальне виробництво ключових вузлів (від рам до контролерів польоту та двигунів) набирає обертів, але критичні прогалини зберігаються, передусім у мікроелектроніці, батареях та інших високотехнологічних комплектуючих.
Ця доповідь аналізує еволюцію джерел постачання України в умовах війни, картографує ланцюги постачання на рівні компонентів (вітчизняні та іноземні) та оцінює зовнішні залежності, насамперед від Китаю, разом із новими загрозами й стратегічними ризиками.
Перший заступник міністра оборони України Іван Гаврилюк зазначив, що Україна виробляє до 200 000 FPV на місяць і має безперервно поповнювати парк — отже, стійкість ланцюгів постачання є питанням виживання. За словами міністра оборони Дениса Шмигаля, Україні потрібно виробляти 400 000 безпілотних систем щомісяця, аби конкурувати з Росією. Заборони на постачання цивільних китайських дронів із 2022 року підвищили витрати й сповільнили виробництво, змушуючи Україну шукати обхідні рішення — для окремих компонентів утричі дорожчі. Водночас російська програма дронів виграє від «тіньових» китайських поставок, що з’їдає попередню перевагу України. За повідомленнями індустрія дронів України вже спроможна виробляти до 10 мільйонів апаратів на рік, що може стати довгостроковим стратегічним активом для України та її союзників, але лише за умови захищених ланцюгів постачання.
Україна вибудувала воєнну виробничу базу, безпрецедентну за темпами й масштабом: щороку збираються мільйони дронів, а виробництво рам, авіоніки, радіозасобів і навіть камер дедалі більше локалізується. Попри це галузь і надалі залежить від вузького набору критичних імпортів: літієвих солей, неодимових магнітів, навігаційних мікросхем і теплових сенсорів — відповідно до яких Китай має надмірні важелі впливу. Кожне нове експортне обмеження обертається зростанням витрат, затримками поставок і ризиками на полі бою. Урок не в крихкості української дронової індустрії, а в тому, що її успіх випередив ланцюги постачання, які її живлять. Якщо союзники допоможуть закрити ці конкретні прогалини через адресні інвестиції в батареї, магніти та оптику, а також завдяки вбудуванню українських компаній в екосистему закупівель НАТО, Україна може перерости в потужний довгостроковий арсенал демократичного світу.